Дивно!, але ще й досі люблю… Пожовкле листя. Необачне сонце. Спів маленької пташки виринає з-поміж інших звуків і лине кудись у далечінь. Вона співає не для когось — для мене. Я теж хочу бути вільним… І знову ніби вперше: пожовкле листя, ще дитяче сонце. Шурхіт під ногами. Запах лісу. Присутність дива, ще такого невинного, але вже солоного на смак. Я лечу із всіх сил і ноги мої ледь торкаються землі! Дуби спостерігають за мною із завистю, а берізки із захопленням проводжають мій неземний політ. У висках стукає кров молодого коня і методично нагадує слова «я щасливий!».
